Ржищевський міський суд Київської області

18 липня 2017, 12:43

Ржищівським міським судом Київської області проведено окреме узагальнення проблем щодо застосування КПК України в контексті питань повернення обвинувальних актів прокурору з підстав неналежного формулювання обвинувачення.

Із прийняттям нового КПК України одним із основних завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Для виконання цих завдань запроваджено нові засади кримінального провадження, зокрема, верховенство права та змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ст. 8 КПК).

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ст. 22 КПК).

Впровадження окреслених завдань та засад кримінального провадження відбулись в рамках імплементації в національне законодавство Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосування практики Європейського суду з прав людини, попередження та усунення порушень прав людини, що виявлені ЄСПЛ та містяться у його рішеннях, прийнятих проти України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішення застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, ЄСПЛ прийняв численні рішення проти України з питань порушення розумних строків розгляду справи, тривалості тримання під вартою.

Однією із процесуальних дії за КПК (1961 року) що констатовані ЄСПЛ порушенням Конвенції було передбачене 246 КПК (1961 року) право суду на прийняття рішення про повернення справи на додаткове розслідування.

У новому КПК України право суду на повернення кримінального провадження на додаткове розслідування не передбачається.

Виведення зазначених положень із процесуального закону було зумовлено в тому числі внаслідок прийняття зазначених рішень ЄСПЛ у справах проти України. Скасування процесуального інституту повернення судами справ на додаткове розслідування базувалось на позиції законодавця щодо викорінення інструменту необґрунтованого затягування у розгляді кримінальних справ як радянського рудименту. Наведене підтверджується й у пояснювальній записці до проекту КПК України в розділі «Вдосконалення судового провадження», де зазначено, що «Одним з основних напрямів реформування у цій частині стала ліквідація можливості відправлення справи на додаткове розслідування, що наразі призводить до необґрунтованого затягування розгляду справ».

Разом із тим, згідно чинним КПК України, а саме ст. 291 передбачено, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. В обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до вимог ст. 314 КПК України, після отримання обвинувального акта суд призначає і проводить підготовче судове засідання в якому має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Як вбачається з ЄРДР судді під час підготовчого судового засідання широко використовуються п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Розглянемо декілька прикладів із судової практики застосування судами усіх інстанцій п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Практика місцевих судів (окремі судові рішення)

Приймаючи судові рішення про повернення обвинувального акта та застосовуючи п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України під час підготовчого судового засідання місцеві суди виходять з таких підстав.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57408470

Відповідно до ч. 4 ст 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Такий акт повинен відповідати вимогам ст. 291 КПК України, зокрема, містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення.

Натомість вказані вимоги закону виконані не були.

Так, вказаний обвинувальний акт містить інформацію лише про зміст оголошеної підозри ОСОБА_1 з викладом фактичних обставин, встановлених з цього приводу слідчим, натомість не містить викладу фактичних обставин, які вважає встановленими саме прокурор, не містить він і висунутого прокурором формулювання обвинувачення ОСОБА_1, відсутнє посилання на те, що ОСОБА_1 у чомусь обвинувачується і є обвинуваченим. Вказаний недолік унеможливлює здійснення судового розгляду, оскільки згідно з вимогами п. 13 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 337 КПК України такий проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підставою для повернення обвинувального акта прокурору з підготовчого судового засідання є встановлення невідповідності вказаного процесуального рішення вимогам ст. 291 КПК України, зокрема таким порушенням у даній справі суд визнає невідповідність обвинувального акта вимогам закону щодо його змісту.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідності до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України обвинувальний акт необхідно повернути прокурору для усунення виявлених недоліків, оскільки він не відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Під час усунення цих недоліків прокурору слід врахувати вказівки Апеляційного суду міста Києва, які викладені в ухвалі від 25 лютого 2016 року і є обов'язковими (ч. 3 ст. 415 КПК України).

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44077983

В обвинувальному акті відсутнє конкретне місце вчинення кримінального правопорушення, не встановлені спосіб та мета вчинення кримінального правопорушення, а головне - не встановлені належним чином обставини вчинення кримінального правопорушення, які можуть бути встановлені та уточнені прокурором тільки під час досудового розслідування. Зокрема, не зазначено в обвинувальному акті, яким чином та при яких обставинах обвинувачений наніс удар потерпілому, від якого останній впав на землю, тобто не розкриті належним чином ознаки вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43880116

Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Як передбачено п. 13 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Висновок суду першої інстанції про те, що обвинувальний акт відносноОСОБА_4 за ч. 2 ст. 296 КК України не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, так як не містить формулювання обвинувачення відповідно до положень закону, оскільки в даному обвинувальному акті фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення є повністю ідентичними, є обґрунтованим і відповідає матеріалам кримінального провадження.

Формулювання обвинувачення не конкретне, в ньому відсутнє твердження про вчинення певною особою, а саме ОСОБА_4 діяння, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, із зазначенням ознак цього кримінального правопорушення в його діях чи бездіяльності, а міститься лише виклад діяння кількох осіб при встановлених досудовим слідством обставинах, яким обвинувачення не висунуто.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43290874

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Однак, вказаний обвинувальний акт містить інформацію лише про зміст оголошеної підозри ОСОБА_1 з викладом фактичних обставин, встановлених з цього приводу слідчим, натомість взагалі не містить викладу фактичних обставин, які вважає встановленими саме прокурор, не містить він і висунуте прокурором формулювання обвинувачення ОСОБА_1, відсутнє посилання на те, що ОСОБА_1 у чомусь обвинувачується і є обвинуваченим.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42933957

Проте, під час підготовчого судового засідання встановлено, що обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, так як не містить формулювання обвинувачення відповідно до положень закону, оскільки в даному обвинувальному акті фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та формулювання обвинувачення є повністю ідентичними, та наявна вказівка на те, що ОСОБА_2 підозрюються у вчиненні злочину, який йому інкримінується, а саме ч. 2 ст. 296 КК України.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_2 вчинив умисні дії, які виразилися у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинені групою осіб.

ОСОБА_2 інкримінується вчинення злочину групою осіб, проте в обвинувальному акті, а саме при формулюванні обвинувачення конкретно не зазначено, яку саме фізичну силу та при яких обставинах ОСОБА_2 застосував до потерпілого ОСОБА_3 і в чому полягала його особлива зухвалість. В обвинувальному акті зазначено лише, що ОСОБА_2 розмовляв через гучномовець та в подальшому почав підштовхувати ОСОБА_3 плечем в спину.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43926305

Так, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, що порушує право особи на захист.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/43976709

Зокрема, як правильно зазначено в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, обвинувальний акт стосовно ОСОБА_3 при зазначенні фактичних обставин вчинення інкримінованих йому злочинів не містить розмежування дій обвинуваченого по кожному із злочинів, що свідчить про неконкретність обвинувачення та позбавляє суд визначити межі судового розгляду стосовно кожного обвинувачення та прийняття об'єктивного рішення по справі з огляду на ч. 1 ст. 337 КПК України.

Практика апеляційних судів (окремі судові рішення)

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57820071

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 травня 2016 року вирок районного суду скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції новим складом суду зі стадії підготовчого судового засідання з таких підстав.

У відповідності з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити у собі виклад фактичних обставин справи, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Аналіз змісту обвинувального акту щодо ОСОБА_3 указує на те, що при його складанні прокурором не було дотримано зазначених вище вимог закону, оскільки направлений ним обвинувальний акт не містить у собі сформульованого ОСОБА_3 обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121КК України.

Так, обвинувальний акт містить лише фактичні обставини, які встановлені слідчим під час досудового розслідування та правову кваліфікацію його дій.

Виклад фактичних обставин не може одночасно вважатись і підміняти собою формулювання обвинувачення, як помилково дійшов слідчий, яким складено обвинувальний акт та прокурор, який його погоджував і підписував.

Залишивши поза увагою відсутність сформульованого обвинувачення щодо ОСОБА_3, а відтак висунутого обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції ухвалив обвинувальний вирок, чим порушив вимоги передбачені ст. 370 КПК України.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз’ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час судового розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії), п. 79). Крім того Європейський суд з прав людини нагадує,що положення зазначеного вище підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення, а також про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії, п. 34).

Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «в» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції , п. 54).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що розгляд кримінального провадження за відсутності висунутого обвинувачення порушує гарантовані законом процесуальні права ОСОБА_3, в тому числі і право на захист, а ухвалене судове рішення за таких обставин повинно бути визнане незаконним у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57760996

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року ухвалу міськрайонного суду, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні повернуто прокурору для усунення недоліків залишено без змін з таких підстав.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. Отже, повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Частиною 2 ст. 291 КПК України визначено перелік відомостей, які мають бути зазначені в обвинувальному акті, а саме: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого; 3) анкетні відомості кожного потерпілого; 4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 8) розмір витрат на залучення експерта; 9) дату та місце його складання та затвердження..

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд у підготовчому судовому засіданні виніс ухвалу про повернення обвинувального акта за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

На думку колегії суддів хибними є посилання суду як на підстави для повернення обвинувального акту на те, що прокурором не зазначений дійсний час вчинення обвинуваченими ОСОБА_4 і ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, з врахуванням доводів потерпілого ОСОБА_2, в обвинувальному акті не конкретизовано в чому виразилося підірвані авторитету та престижу органу місцевого самоврядування Саливонківської сільської ради Васильківського району Київської області внаслідок внесення виправлень в Державні акти, а виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень протирічить чинному законодавству, не з’ясовано правомірність передачі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки безоплатно, яка на той час не була співвласником нерухомості, яка знаходиться на даній земельній ділянці, що в подальшому потягло інші наслідки, які перебувають в прямому причинному зв’язку.

Як вбачається з обвинувального акту, в ньому, відповідно до п.5 ч.2 ст. 291 КПК України викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та сформульоване конкретне обвинувачення, яке повинно бути перевірене судом під час розгляду кримінального провадження.

Висновки та твердження суду в частині того, що прокурором не з’ясовано правомірність безоплатної передачі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки на підставі рішення Саливонківської сільської ради № 22-3-24, є необґрунтованими, так як дослідити відповідні державні акти та рішення Саливонківської сільської ради, на підставі яких набувалося ОСОБА_6 та ОСОБА_2 право приватної власності на земельні ділянки, можливо судом лише під час судового розгляду, а не на стадії підготовчого засідання.

Тобто, судом передчасно надано оцінку обставинам, викладеним в обвинувальному акті та поставлено під сумнів факти, які судом безпосередньо не досліджувалися.

Відповідно до вимог ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12012100140000067 від 22.11.2012 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України складений прокурором та ним підписаний.

Тому, посилання суду як на підставу для повернення обвинувального акту на те, що обвинувальний акт не містить його затвердження, а саме відсутня печатка Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області не заслуговує на увагу, оскільки жодної норми, яка передбачає затвердження обвинувального акту печаткою у кримінальному процесуальному законодавстві не міститься.

Також не знайшло свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги посилання суду на те, що не відповідає фактичним обставинам посилання в обвинувальному акті на те, що цивільний позов потерпілим ОСОБА_2 не заявлявся, оскільки до початку проведення підготовчого судового засідання такий позов потерпілим було подано та він був вручений обом обвинуваченим та прокурору. Однак будь яких доказів на підтвердження зазначеної обставини матеріали кримінального провадження не містять.

При цьому, на думку колегії суддів обґрунтованим є твердження суду першої інстанції в ухвалі про те, що зазначений обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, оскільки відповідно до п.8 ч.2 ст. 291 КПК України у ньому не зазначено розмір витрат на залучення експертів, які залучалися для проведення експертиз під час досудового розслідування.

Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування в ході досудового розслідування даного кримінального провадження, 02.01.2013 року було призначено почеркознавчу експертизу, однак обвинувальний акт не містить розмір витрат на залучення експертів.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12012100140000067 від 22.11.2012 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України повернуто прокурору для виконання вимог ст. 291 КПК України, зокрема складання належного обвинувального акта з зазначенням розміру витрат на залучення експертів, які залучалися для проведення експертиз під час досудового розслідування є законною, а підстави для її зміни чи скасування відсутні.

Судова практика ВССУ

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанції та призначаючи новий розгляд ВССУ виходив із такого.

Ухвала ВССУ від 10 грудня 2015 року у справі №5-2373 км15

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54273891

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувальний акт, складений в порядку ст. 291 КПК України за епізодом з потерпілим Особа_2, містив формулювання обвинувачення як незакінчений замах на вчинення шахрайства через частину 3 статті 15 КК України. В порядку ст. 338 КПК України стороною обвинувачення було змінено обвинувачення, при цьому змінене обвинувачення Особа_1 за вказаним епізодом було пред’явлене в тому, що він вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, однак такі дії було кваліфіковано за ст. 15 ч. 3 КК України, тобто як незакінчений замах на вчинення злочину. На вказану обставину суд першої інстанції уваги не звернув та визнав Особа_1 винним у вчиненні злочину щодо Особа_22 з тим же формулюванням обвинувачення як закінчений замах на вчинення злочину через частину 3 статті 15 КК України. Суд апеляційної інстанції таке неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність не усунув та відповідне рішення з урахуванням вимог ст. 337 КПК України не прийняв.

Ухвала ВССУ від 12 листопада 2015 року у справі №5-1926 км15

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53570726

Крім цього, у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України колегія суддів звертає увагу на недотримання судом першої інстанції вимог ст. 314 КПК України щодо перевірки відповідності обвинувального акта вимогам цього Кодексу.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Перевіряючи обвинувальний акт щодо Особа_1 і Особа_2, суд не взяв до уваги порушення наведених вимог кримінального процесуального закону, що є істотними позаяк перешкоджали обвинуваченим здійснювати свій захист від висунутого обвинувачення.

Так, Особа_1 ставилося за провину зловживання своїм службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів та в інших особистих інтересах, використання такого становища всупереч інтересам служби.

При цьому жодної конкретизації, у чому полягали корисливі мотиви та інші особисті інтереси Особа_1, тобто яку саме особисту вигоду майнового чи немайнового характеру прагнула отримати обвинувачена у результаті вчинення інкримінованих їй дій, обвинувальний акт не містить.

У частині суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, обвинувачення;обмежується дослівним відтворенням диспозиції відповідної частини статті, без співставлення юридичних ознак кримінального правопорушення з фактично вчиненими Особа_1 діями, їх метою і мотивами.

Особа_2, як службовій особі, згідно з обвинувальним актом інкриміновано умисне складання, видачу завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до них завідомо неправдивих відомостей, з кваліфікацією;відповідних дій за ч. 1 ст. 366 КК України.

Однак зазначені формулювання обвинувачення та кваліфікація дій Особа_2 не відповідають викладу фактичних обставин вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення. Відповідно до викладеної в обвинувальному акті фабули обвинувачення Особа_2, підписавши державний акт на право власності на земельну ділянку від імені начальника Управління Держкомзему в Іванківському районі Київської області, умисно вчинила дії, які явно виходять за межі наданих їй прав і повноважень. Такі дії утворюють склад іншого кримінального правопорушення, обвинувачення в якому їй не висувалося.

Така неконкретність і суперечливість обвинувачення перешкоджала реалізації Особа_1 і Особа_2 передбаченого ст. 43 КПК України права знати, у вчиненні яких кримінальних правопорушень їх обвинувачують.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і помилку суду першої інстанції не виправив.

Ухвала ВССУ від 28 травня 2015 року у справі 5-1141км15

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44505934

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України колегія суддів звертає увагу, що, виходячи з вимог ч. 2 ст. 291, ч. 3 ст. 374 КПК України, в обвинувальному акті та обвинувальному вироку мають бути чітко і конкретно сформульовані фактичні обставини, у тому числі спосіб вчинення, і правова кваліфікація кримінального правопорушення, в якому особа обвинувачується та визнається винуватою.

Відповідно до диспозиції статті 190 КК України обман і зловживання довірою є різними самостійними способами заволодіння чужим майном при шахрайстві.

Однак у юридичному формулюванні обвинувачення, висунутого Особа_1 і визнаного судом доведеним, кваліфікуючі ознаки інкримінованого йому кримінального правопорушення викладені альтернативно як заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою, без конкретизації, у який саме з зазначених способів обвинувачений заволодів майном Г.К.К.

Така неконкретність обвинувачення є порушенням передбаченого ст. 42 КПК України права Особа_1 знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують та способі його вчинення, і залежно від цього здійснювати своє право на захист, що у силу положень ст. 412 КПК України також є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Окрім наведеного, виходячи з вимог ст. 214 КПК України, кримінальне провадження відкривається з моменту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення, зазначених у відповідних заяві, повідомленні, або самостійно виявлених слідчим, прокурором.

З моменту подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення така особа згідно зі ст. 55 КПК України набуває прав і обов’язків потерпілого.

Зі змісту ст. ст. 276, 277, 283 КПК України, письмове повідомлення про підозру є основою для виникнення функцій кримінального переслідування, захисту, оголошення про підозру та подальшого обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У матеріалах кримінального провадження відсутні процесуальні документи, наявність яких дає змогу перевірити забезпечення прав та законних інтересів засудженого та потерпілого під час досудового слідства, дотримання інших вимог кримінального процесуального закону.

Так, в матеріалах кримінального провадження відсутні заява або повідомлення Особа_2 про вчинене щодо нього кримінальне правопорушення, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення до реєстру відповідних відомостей та повідомлення Особа_1 про підозру.

Відсутність зазначених процесуальних документів позбавляє суд можливості перевірити правові підстави для здійснення даного кримінального провадження, набуття Особа_2 процесуального статусу потерпілого, дотримання процесуальних прав підозрюваного та обґрунтованість Особа_1 у вчиненні кримінального правопорушення у межах висунутого обвинувачення.

Крім цього, відповідно до ст. 90 КПК України, преюдиціальне значення для суду, мають лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, яким встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, у частині вирішення питання про допустимість доказів.

Суд послався у вироку, як на доказ винуватості Особа_1 у шахрайстві, на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 травня 2011 року у цивільній справі за позовом Особа_2 до Особа_1 про стягнення боргу. Однак у силу положень ст. ст. 84, 90 КПК України відповідне судове рішення не має преюдиційного значення при доказуванні у кримінальному провадженні факту вчинення кримінального правопорушення і до процесуальних джерел доказів не належить.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за апеляційними скаргами прокурора й обвинуваченого та постановляючи свій вирок у частині призначення покарання, на вищезазначені порушення уваги не звернув і істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції не виправив.

Ухвала ВССУ від 12 березня 2015 року у справі №5-220 км15

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43226236

Зокрема, відповідно до ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку належить зазначати формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Як убачається зі змісту обвинувального акту (т. 1, а.с. 2) досудовим слідством не сформульовано Особа_1 обвинувачення у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 286 КК України, що є порушенням вимог ст. 291 КПК України, згідно яких, в обвинувальному акті має бути викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Натомість, у обвинувальному акті Особа_1, в порушення вимог кримінального процесуального закону, викладено зміст підозри у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 286 КК України, що не підтверджує доведеність його винуватості на стадії досудового розслідування.

Із матеріалів справи вбачається, що після вручення Особа_1 повідомлення про підозру, органом досудового розслідування проводився цілий ряд слідчих дій щодо з’ясування обставин як на підтвердження так і спростування підозри.

Наведене судом не враховано, на що обґрунтовано посилається засуджений у касаційній скарзі.

Окрім того, згідно з чинним кримінальним процесуальним законом обвинувачений має право знати у чому він обвинувачується, а обвинувальний акт повинен бути конкретним за своїм змістом.

Неконкретність такого обвинувачення порушує право особи на захист, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів не звернула увагу на ці порушення та помилку суду першої інстанції не виправила.

Ухвала ВССУ від 5 червня 2014 року у справі №5-2121 км14

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40581543

Згідно ст. 291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. В обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Органом досудового розслідування Особа_1 висунуто обвинувачення, що він 17 червня 2011 року близько 12 години перебуваючи в домоволодінні Адреса-1 в стані алкогольного сп’яніння, умисно наніс лопатою Особа_2 тяжке тілесне ушкодження у вигляді перелому своду черепа з переходом на основу, правостороння субдуральна гематома, набряки, дислокація головного мозку, кома ІІІ ступінь, яке згідно висновку експерта №469/13 від 14 вересня 2011 року відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, яке небезпечне для життя в момент заподіяння

Умисні дії Особа_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Отже, обвинувальний акт складений слідчим і затверджений прокурором не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, так як викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, суперечать правовій кваліфікації кримінального правопорушення і не узгоджуються між собою. Крім того, органом слідства не встановлений мотив злочину і про це не зазначено в сформульованому обвинуваченні. Суд в порядку ст. 314 КПК України провівши підготовче судове засідання на невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України уваги не звернув.

Згідно ст. 337 КПК України обвинувальний акт встановлює межі судового розгляду, яке здійснюється стосовно особи, якій висунуто обвинувачення. У ході судового розгляду кримінального провадження суд не наділений правом змінити висунуте щодо особи обвинувачення. Суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. По даному кримінальному провадженню суд, вийшовши за межі висунутого Особа_1 обвинувачення, погіршив його становище.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані, відповідно до вимог ст. 9 КПК України, всебічно повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Вирок суду відповідно до ст. ст. 370, 374 КПК України повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При визнанні особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений. Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній частинах вироку повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити протиріч.

Проте, вказані та інші вимоги кримінально-процесуального закону під час кримінального провадження по справі не виконані, обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо доведеності винності засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину належно і з достатньою повнотою не з’ясовані. У сформульованому обвинувальному акті і у вироку суду не знайшли свого відображення і оцінки встановлені по справі фактичні обставини.

Так, згідно показань засудженого Особа_1 та свідків, які спільно з потерпілим Особа_2 розпивали спирті напої в домоволодінні по Адреса 1, між Особа_1 і Особа_2 на ґрунті виниклих особистих неприязних відносин із-за дівчини Особа_1 відбувся конфлікт. В результаті цього конфлікту Особа_2 пішов з домоволодіння. Через певний час Особа_2 повернувся до будинку уже з заведеною бензопилою і почав стукати у двері вимагаючи відкрити їх, кричав, що виріже бензопилою двері і погрожував порізати присутніх в будинку на дрова, вимагав щоб всі виходили з будинку. На вимоги Особа_2 вийшов Особа_1 і потерпілий вчинив напад заведеною бензопилою в напрямку Особа_1, який поступившись назад вивернувся від його нападу, взяв біля вхідних дверей;будинку саперну лопатку і наніс нею декілька ударів по голові Особа_2. По висновку експерта потерпілому було нанесено мінімум 2 удари по голові саперною лопаткою, яка значиться по справі.

Таким чином, сформульоване в обвинувальному акті і вироку суду обвинувачення, яке визнане доведеним, суперечить зазначеним фактичним обставинам справи, які встановив суд.

Ухвалою ВССУ від 28 жовтня 2014 року у справі №5-3152 км14 ухвалу апеляційного суду про закриття кримінального провадження – залишено без змін.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41181384

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 18 грудня 2013 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

За апеляцією захисника засудженого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 - Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 11 березня 2014 року скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв'язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_3 є адвокатом Черкаського об’єднання спілки адвокатів України. Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повідомлення про підозру у вчиненні злочину та формулювання обвинувачення повинен був здійснити прокурор Черкаської області, а не представник органу досудового слідства чи будь-який прокурор. Поряд із цим, обвинувальний акт не відповідав вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, оскільки в ньому не містилось формулювання обвинувачення, а була висунута лише підозра у вчиненні кримінального правопорушення. Ці порушення є істотними та стали підставою для скасування вироку місцевого суду.

У проведеному ВССУ Узагальненні «Про практику здійснення апеляційним судом процесуального повноваження щодо призначення нового розгляду в суді першої інстанції» (2017 рік) у розділі 3 «Постановлення апеляційним судом ухвал про призначення нового розгляду в суді першої інстанції з підстав, не передбачених ч. 1 ст. 415 КПК» ВССУ зазначав, що однією з поширених підстав скасування рішень суду першої інстанції із призначенням нового судового розгляду є встановлення судом апеляційної інстанції невідповідності обвинувального акта вимогам закону.

ВССУ зазначив, що у контексті оцінки наведеної підстави для призначення нового судового розгляду слід враховувати таке. По-перше, як зазначалось вище, враховуючи відсутність аналізованої умови у відповідному переліку, передбаченому ст. 415 КПК, скасування судового рішення суду першої інстанції та призначення нового розгляду за обставин, не передбачених процесуальним законодавством, означає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі визначених законом повноважень, що є недопустимим.

По-друге, невідповідність обвинувального акта вимогам КПК може бути підставою для повернення цього процесуального документа винятково на етапі проведення підготовчого судового засідання судом першої інстанції. Саме тому правильність формулювання обвинувачення як одна з вимог обвинувального акта має перевірятись лише судом першої інстанції в порядку, визначеному ст. 314 КПК, яка і визначає процесуальні наслідки неправильності, у тому числі неповноти сформульованого в обвинувальному акті обвинувачення. З огляду на положення ст. 337 КПК саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта має бути проведено судовий розгляд.

Судова практика ВСУ

На даний час судова практика ВСУ з питань щодо правильного застосування ст. 291, п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України відсутня.

Однак в ЄРДРСР наявні ухвали ВСУ про відмову в допуску справи до провадження через відсутність прикладів неоднакового застосування ст. 291 КПК України, а саме доводи заяви про перегляд судових рішень не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54092971

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57369786

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57899670

Висновки

Судова практика зводиться до того, що формулювання обвинувачення має значення при вирішенні питання відповідності обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України. ВССУ та апеляційні суди широко використовують зазначені норми процесуального закону, скасовують ухвали та вироки судів, критикуючи суди нижчих інстанції у тому числі з питань правової кваліфікації злочину. У багатьох випадках сторона захисту при розгляді кримінальних проваджень у суді першої інстанції не ставить питання про неналежне формулювання обвинувачення або порушення у зв’язку із цим права на захист. Водночас у судовій практиці наявні випадки коли сторона захисту не ставить питання про неналежне формулювання обвинувачення в апеляційних та касаційних скаргах, однак незважаючи на це, апеляційні та касаційні суди скасовують судові рішення саме з цих підстав.

Заслуговують на підтримку висновки ВССУ, що висловлені в Узагальненні «Про практику здійснення апеляційним судом процесуального повноваження щодо призначення нового розгляду в суді першої інстанції» про те, що невідповідність обвинувального акта вимогам КПК може бути підставою для повернення цього процесуального документа винятково на етапі проведення підготовчого судового засідання судом першої інстанції. Саме тому правильність формулювання обвинувачення як одна з вимог обвинувального акта має перевірятись лише судом першої інстанції в порядку, визначеному ст. 314 КПК, яка і визначає процесуальні наслідки неправильності, у тому числі неповноти сформульованого в обвинувальному акті обвинувачення.

Зазначена судова практика щодо застосування КПК України з питань повернення обвинувальних актів прокурору з підстав неналежного формулювання обвинувачення потребує узагальнення ВССУ як судом касаційної інстанції та визначення однакових підходів при вирішенні їх судами. Зокрема, одним із основних питань залишається розмежування процесуальних прав перевірки судом першої інстанції формулювання обвинувачення як складової вимоги до обвинувального акта та недопустимості відновлення інституту повернення справ на додаткове розслідування, що може призводити до необґрунтованого затягування розгляду кримінальних проваджень.

Узагальнення судової практики здійснення підготовчого судового провадження у кримінальному провадженні